у неділю, 15 червня 2025 року, вийшов в магазин Делікат за цукром в шльопках без телефону. проходю повз закинуту пошту, і тут з кишеньки на мою доріжку виїзжає біле Рено СА 9075 НР, з якого виходють четверо зелених. подививсь на шльопки, і подумав “ладна, хер з вами, бігать не будим, будим балакать”.
взагалі-то, у зв’язку з присутністю підстави для відстрочки та відсутністю теплих почуттів до військових та найменшого бажання взаємодіяти з ними, в мене була концепція, що у разі зустрічі я візьму повістку і вже тоді буду оформлювать відстрочку. але шото пішло не так…
спитав документи. перший – Хмара Вадим Олександрович. на годиннику 10:48 (мабуть в них спитав, не помню). другий шось тицьнув, записати не дав, почав бикувати.
десь тут пан Хмара сказав “я вже бачу, шо спілкування не заладиться”.
ще один Литвинюк Євгеній Михайлович, мав бодікамеру, чомусь на поясі (символічно як на мене), сказав що камера №6, і шо вона пише..
четвертий теж відмовився представитися, сказав, шо він мене нічого не питає, і шо він охорона.
дав їм військово-обліковий документ (вод) Резерв+. (вже коли повернувся з полону тцк побачив, шо на ньому пише “дійсний до 16.07.2025”). пан Литвинюк сказав “покажіть нам підстави для відстрочки і ми поїдем” (цитата не точна, але смисл такий). я перепитав “і ви з’їбетесь?” ось тоді товстий, шо не представився, почав бикувати. показав їм посвідчення опікуна недієздатної особи. і тут я чесно кажучи вже не помню в яких саме формулюваннях, але вони примушували мене поїхати до тцк. поплив я карочі, ранок був дощовий, метеозалежність, не проснувся ще толком… помню ще шо сказав їм шо вони як кліщі на полюванні, але то ріально так виглядало… карочі емоційна сфера дала слабінку…
викликали поліцію. проходив мусор, попросив в нього телефон, щоб мамі подзвонить — він не дав. слава богу проходив якийсь кєнт, то дав, з другого чи третього разу додзвонивсь. спитав його як він не боїться ходить біля тцкашників, він сказав, шо він військовий у відпустці.
шо поліцейські казали теж особо не помню, здається 210 купап. факт в тому шо поставили перед фактом: або їдеш добровільно, або із застосуванням сили. один з поліцейських Кузьмінський Віталій Віталійович. другого чогось не записав.
поїхали. на прохідній тцк поліцейський сказав “доставка”. мене це слово розсмішило, я думав це їхній сленг. але це, наскіки я зараз розумію, термін, яким вони намагаються прикрити незаконне затримання. тіпа людина добровільно приїхала, її не затримували, а лише люб’язно підкинули до тцк.
телефону в мене не було, на жаль. але телефони у всіх арештантів забирають на прохідній, видають номірок. завели мене у 201 кабінет. кабінет світлий, досить просторий. двоє там було: старший солдат Маменко Володимир Костянтинович, який мене обробляв, і ще якийсь, схожий на молодого очкаріка з мультика Остров сокровіщ. пан Маменко подивився мій вод і без зайвих коментарів мовчки надрукував мені протокол про відсутність вод. тобто тупо сфальсифікував протокол. тут я вже трохи при**їв… написав у поясненнях шо надав свій вод і шо моя підопічна зараз без опікуна через затримання. чомусь історії про недієздатну підопічну не викликали в них жодних емоцій. після пред’явлення мною посвідчення опікуна, Маменко сказав, шо опікуни права на відстрочку не мають. раді прілічія (а може з метою зламати мій бойовий дух. вони тупі і підлі, а от яка якість домінує в кожний конкретний момент сказати важко) позвонив комусь, перепитав. йому підтвердили, шо справді не мають. під Маменком в мене стоїть час 11:14.
не помню чи пропонували мені проходить влк, наче ні, але, одначе, запхали в камеру №408 на 4 поверсі до відмовників. Маменко позвонив комусь: “третій двісті першому на зв’язок.” — “третій прийняті” (мабуть прийнято має бути). прийшов якийсь нєдобик і почав мене кудись вести. я його спитав ім’я, він одразу почав стартувати, саме не просто бикувати, а дуже агресивно. я забіг назад у 201 з криком “він мене атакує”. тут заходить якась молода жінка і каже “дам по голові і буде боляче”. я думаю я з переляку переклав, бо коли випускали, то точно помню, шо вона балакала російською, причому якоюсь такою дивною, неприродною, ніпонятно які причини спричинили такий дивний акцент. виглядала вона переконливо, і я впринципі зрозумів куди я потрапив… лиш попросив шоб очкарік мене одвів, бо той попередній був дуже агресивний. очкарик теж підпизжував, але кількість тестостерону в його організмі була явно нижчою.
відвів він мене на четвертий поверх. спочатку зліва просто якась казарма з двоярусними ліжками з військовими, а потім вже тюрма ухилянтів. теж хол з двоярусними ліжками. а за ним катівня 408 для відмовників. з меблів там лише дві парти, три лавки і один стілець. 11.5Х9 плиток на стелі. одна плитка 60 см. тобто 6.9х5.4 м = 37.3 метри квадратних. було нас там 10 сразу кажись, потім двох забрали, під вечір три прийшли, спали 11. спали на підлозі. на усіх вікнах ручки зняті.
вода в холі в бутлі була завжди, і дві кружки на всіх. годували тричі на день. їжа не фонтан, але з голоду не помреш.
з відмовників компанія різношорсна, двоє за релігійними переконаннями, один п’ятидесятник кажись. карочі новітні американські церкви. їх тримали найдовше – 5 і 6 днів, бо вони пройшли влк, але відмовлялись брати зброю. решта вроді відмовились від влк. сьодні списався з христиком, він написав, шо “На мене й на Михайла відкрили кримінальні справи по 402. ч. 4. (Непокора виконувати наказ) Буде суд. Поки що не знаю коли. Але вже процес пішов. Стаття передбачає від 5 до 10 років позбавлення волі.
Зараз я і Михайло дома, відпустили під заставу.
Після підвалу в ТЦК нас передали ДБР, і повезли в ІТТ (ізолятор тимчасового тримання). Там були майже троє діб. Потім суддя відпустив під заставу, але сутки були в СІЗО.”
спитав у тюремщиків-охоронців чи можна написать заяву чи вийти звідта — почали кричати шо зараз кинуть на підвал. питати припинив.
день пройшов цікаво, були карти, хоча попередню колоду забрали, а наступного дня забрали і цю. зіграв перший раз у деберц. був новий завіт. запомнив там такі слова тіпа будь-яка влада від бога, і непокора владі то гріх. пічалька…
якийсь чувак проніс телефон, сказав “проніс та й проніс”. позвонив ще раз мамі. вони приходили з Людою, але нічого не взяли, сказали відмовникам нє положено.
ввечері напівухилянтів повезли на влк, вночі привезли. одному, шо бухого взяли недалеко від мене, нада було на дообстеження по плоскостопості. то їх тримають в тюрмі, шоб не повтікали. коли в пятницю приходив за повісткою/на розгляд справи, то вийшов один кєнт, якого я бачив в неділю. сказав, шо одпустили на десять днів додому. вигляд у нього був потєряний.
ніч пройла насичено. спалось х**во на підлозі, один кабанчик хропів так шо стіни здригалися.
в неділю ще заходив чувак в цивільному, спитав мене. я вже з надією встрєпєнувся, думав шо заберуть мене мама з Людою. а він розвернувся і пішов. але напевно це було пов’язано з їх приходом.
цей же чувак (вроді офіцер його називали) проводить співбесіди з відмовниками. зранку в понеділок годин у 8-9 (годинника у камері нема, а єдиного чувака з годинником вивели у неділю) цей чувак зайшов і назвав декілька людей, з якими він хоче поговорити. здається, мене першого він покликав.
кімната для допитів закрита, без номеру, знаходиться між 407 і туалетом. захожу. попросив представитися. Віктор, позивний “Дощ”. просить в мене ручку, каже — забув. кажу — не дам. каже – я отдам. кажу — я вам не вірю. він такий — як це не віриш? кажу — мене тут вже стільки разів обманювали, шо я вам не вірю. ще пару реплік на цей же мотив, він вибухає, і починає мене бити по голові долонею з вимогою віддати ручку. я зорієнтувався, шо ручку краще отдать. шось розказував шо він на Кінбурзькій косі був, під Бахмутом кажись, шо сам з Миколаєва. каже шо я не тцк. але я думаю він бачив в моїх очах моє до нього відношення. питав про батьків, роботу, освіту, родичів, спілкування у Росії. каже мені в підрозділ нада людей витягувать підбиту техніку. нічіво сложново каже. заманчіве прідложеніє конешно, но я, пожалуй…
шо цікаво, в мене нерозбірливо написано було, якийсь “Донц”, перепитав у співкамерників. один сказав “Дощ”, а другий “Вітер”. і я пам’ятав, шо мені один ще там розказував, шо Віктор позивний Вітер. напевно СБУшник мамкін развєдчік, враховуючи питання про спілкування і родичів у Росії
от сніданок чесно кажучи не помню до того був чи після. інші ув’язнені чули його воплі. один мені каже після мого розказа — мені кажеться, шо ти вийдеш звідси останнім. і тут майже сразу заходе зелений і називає кілька людей на вихід, серед них я. ми зраділи, я цьому потис руку. і привели нас на підвал…
каже зелений: пару днів тут побудете і вас відпустять. підвал вже вдвічі чи втричі менший, підлога лінолеум кажись по бетону, вентиляція дирочка в стіні біля стелі, у яку видно зовнішній світ. вопщім не дуже весело. досить швидко привели всіх решту в’язнів.
тих, хто курить досить часто водили на перекур на вулицю. хто не куре — тіки туалет на першому поверсі.
на обід зводили туди ж на четвертий. накладав солдат дуже дохера горохового супу. треба було викинуть залишки. переїв того гівна..
чувак запропонував намалювать карти і нарвав зі свого блокноту сторінок.
кілька годин грали в дурня, поки не пішла чутка, шо щас нас будуть випускать потихеньку. я виходив другим чи третім з кінця. хоча зараз пригадую, що коли виходив з 201 кабінета, то там вже нікого з в’язнів не було, хоча може ще не було..
випускали через 201. там оператор мобілізаційного відділення Черкаського омтцк та сп ст. солдат Бубела Андрій Миколайович вимагав написати заяву про відмову від влк і одночасно видав протокол про адмінпорушння, що я відмовився від отримання направлення на проходження влк, разом з власне направленням на влк. шо досить дивно виглядає.
і повістку дав, коли я сказав, шо я розраховував, шо мені дадуть повістку. повістка і протокол на 10:00 20.06.25 (пятиця). протокол про відсутність вод на 11:00 того ж дня.
сказав “якшо до п’ятниці почнеш проходити влк – штраф не будуть призначати.”
вийшов з полону приблизно о 20:30 16 червня, десь біля дев’ятої був вдома.
у вівторок 17 червня сходив на консультацію до родича знайомої, який робе у всп (військова служба правопорядку). він сказав, шо в них план мне в пятницю, коли я прийду, запакувать, на влк і мобілізація. каже – одсилай документи на відстрочку рекомендованим листом з описом вкладення і йди до медсестри бери лікарняний, шоб не з’явитися до військомату без відстрочки, бо візит до військомату без діючої відстрочки = мобілізація (цю фразу це я вже сам придумав на підставі досліджень останніх днів). цінна була розмова. до речі, порадив мені попросити чатгпт попросити написати заяву про відстрочку. досить активно взаємодію з ним зараз у цьому напрямку, хоть заяву роздрукував за формою. нада його конешно провірять, іноді несе ахінею, ал вцілому цікаво і, думаю, корисно. головне не скочуватись у споживацтво і зберігати критичність мислення.
у вівторок зайшов ще до безкоштовної правничої допомоги. дєвочка, як на мене плавала, казала єрунду, та ще й кінець робочого дня був…
написав сімейному у вівторок як чувак казав. температура 38.9, морозить, караул, дайте лікарняний на п’ять днів.
в середу сходив ще до безкоштовної правничої допомоги, де мені мальчік підтвердив ідею про надсилання заяви на відстрочку рекомендованим з описом вкладення. ще й роздрукував цю заяву у двох примірниках. дякую хлопчику. ще сходив до колишньої адвокатки у Затишно, але вона вже не практикує, тож візит був трохи схожим на підтримуючий візит до психолога, хоча безумовно корисним. взагалі, в кожного правника я сотрю своє бачення і свій досвід, які часом кардинально різняться. потім ще разок до неї сходив у понеділок чи вівторок кажись; більше, мабуть, не буду, бо конкретики малувато..
в середу, на жаль, не встиг одправить заяву, думав за годину встигну все зробить.. якийсь мальчік прям переді мною вліз з відправленням, яке нада було пакувать…
в четвер 19 червня зранку одправив заяву.
в пятницю 20 червня з Людою поїхали на ТЦК на 10 годину. нас не пустили разом. сказали недієздатну особу залишай на вулиці, йди сам. викликав поліцію, шоб зафіксувати даний факт.
уже коли йшли з тцк, дивлюсь пропущений від сімейного, мовчав скотина три дні, а тут роздуплилось. совпадєніє? – нє думаю. пише, “я так розумію, шо ви домовилися на роботі?”. хоча хз, може й справді совпадєніє…